Про наше місто

       Кожне місто має стільки облич, скільки в ньо­му людей, будинків, пам'ятників, вулиць, парків, скверів.

Одні міста одразу з часу свого заснування займають визначне місце, інші з часом утверджу­ють свою славу і значущість в історії.

Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх жителів давно зайняли визначне місце серед українських і східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шармом та привабливістю для людей, які ці­кавляться Буковиною.

За переказами, назва міста походить від веле­людного міста-фортеці на південних рубежах Га­лицької держави, що мало назву „Чернь" або „чорне місто" і було збудоване на лівому березі річки Прут. Можливо, ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін форте­ці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм, і жителі з 1259 р. пере­селилися на правий берег ріки Прут.

Перші писемні згадки про місто були знайде­ні в рукописах молдавського господаря Олек­сандра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 р. Кожного року ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з пів­нічно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 р. воно стало центром проведення яр­марків та адміністративним центром для всього регіону.

Чернівці почали процвітати з 1778 р., коли герцог Карл фон Енценберг був призначений гла­вою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників, промисловців для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міс­та надали Петрівські ярмарки, що проводились з 1786р. щорічно з 1 до 15 липня.

З середини XIX до початку XX століття було збудовано багато архітектурних пам'ятників, які принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); музично-драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); будівля залізнич­ного вокзалу (1908).

Найчарівнішою архітектурною перлиною Чернівців вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишня Резиденція буковинських митрополитів (архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буко­вини і Далмації 28 червня 2011 р. включений до найпрестижнішого списку світового надбання - списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Місто стало самоврядним у березні 1864 p., коли були обрані перші члени міської ради. Пер­шим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864 - 1866). Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий авто­номний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866 - 1874 та 1887 - 1905). Саме з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу: значно зросла ділова активність у місті, почали розвиватись вироб­ництво і торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. У той час була відкри­та продовольча біржа, завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано низку ви­значних архітектурних споруд міста, а справ­жнім вінцем його діяльності стало спорудження міського театру.

Чернівці - одне з небагатьох міст України, яке справедливо вважають шедевром архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходяться 602 пам'ятки архітектури, 17 з яких мають загальнонаціональне значення.

Офіційний девіз сучасних Чернівців - „Спільними зусиллями!" - україномовний варіант ста­родавнього „Viribus Unitis!" - авторського гасла Франца Йосифа, право на використання якого ним особисто було подароване Чернівцям.

Чернівці по праву називають інтелектуаль­ним центром. Адже тут народилися, працювали і творили відомі в країні та за її межами науковці, культурні та суспільні діячі (Ервін Чаргафф, Сидір Воробкевич, Міла Куніс, Василь Ілащук і багато інших).

Сучасні Чернівці не тільки ревно зберігають та відновлюють символи і традиції минулого, а й започатковують нові. Починаючи з 12 листопада 2004 р., щодня о 12 годині на самий верх Черні­вецької ратуші піднімається трубач у колоритно­му буковинському одязі і відтворює мелодію без­смертної композиції „Марічка" (муз. С. Сабадаша, сл. М. Ткача). Цю мелодію вже стали називати не­офіційним гімном Чернівців.

Бережімо і примножуймо славні традиції Чернівців, надаючи їм нового європейського обличчя!